Наверх

Подписывайтесь:

Получать обновления на e-mail:


Цитатко

любите злых в них меньше фальши
чем в лицемерных добряках

Козак без люльки, як без коня!

Автор kbaott, 14.09.2012 | Просмотров: 3 268 | Печать

Декілька днів тому сиджу, нікого не чіпаю, та чогось в голову залізла думка, а чому слово «табак» в російській мові та в інших європейських мовах так і є — «табак», «tobacco», а на українській мові — «тютюн«? Чому слово «трубка», під яким мається на увазі «курительная трубка», перекладається на інші мови як «трубка, труба» (англ. pipe), а на українській мові — «люлька«, що на російській мові означає «колиска» чи щось таке…  А потім з’явилася зацікавленість: що курили козаки? А чи правда, що цар Петро всіх навчив палити тютюн? На всі ці питання я знайшов відповіді, тому стаття знову велика. Хто не байдужий до теми про запорізьких козаків, паління тютюну та люльки, хто розуміє українську мову — запрошую почитати далі.

Ми, українці, вважаємо запорізьких козаків своїми предками. Але що ми насправді знаємо про козаків? Хто такі козаки  – волоцюги і п’яниці, чи відважні лицарі  і патріоти своєї землі? От з розповіді, хто такі козаки я і почну свою статтю.

Житло козаків було досить примітивним, жили вони в куренях – хатинах з очерету. Головував у курені отаман. Усі козаки, що жили в одному курені харчувалися разом. Козаки не були примхливими в їжі, тож цілком задовольнялися кашею приготованою з борошна, води та солі – ця страва називалася «саламаха». Іншою повсякденною стравою для козаків була «тетеря» – суміш борошна, крупи та проса, до якої додавали слабеньке пиво або рибну юшку.

Закурити хіба люльку, шоб дома не журились!

Закурити хіба люльку, шоб дома не журились! П.Д. Мартинович (1856-1933). 1.02.1872 р.

Козаки були по-справжньому волелюбним народом, однак усю свою свободу вони використовували для того щоб жити у неробстві, пиятиці та гуляннях. Тому козаки часто нападали на прикордонні польські та татарські села і містечка. Вони їх грабували, а все награбоване за кілька днів прогулювали і пропивали.

Однак у такого розпусного життя була й інша сторона – козаки були неперевершеними воїнами. Кожен козак мав рушницю, алебарду і шаблю. Козаки були безстрашними і демонстрували у військових діях неабиякий розум та хитрість. Вони вміли непомітно підкрадатися і атакували ворога зненацька.

Про походи козаків на татар складались пісні та легенди і сьогодні вже важко сказати що є правдою, а що – вигадкою.  Ними можна захоплюватись, їх можна зневажати, але факти про козаків говорять самі за себе – запорізькі козаки були по-справжньому вільними людьми і робили зі своєю волею все що хотіли!

Усім відомо, що неодмінним атрибутом запорізького козака, крім «шаблюки» (шаблі) і «ратища» (піки), була також «люлька» (трубка). Народні «парсуни» (портрети) козаків зображують їх з трубкою: на коні в поході, чи сидячи з кобзою — а люлька завжди в зубах. У відомої української народної пісні «Ой, на горі женці жнуть» гетьману Петру Сагайдачному навіть приписують такі слова:

«…Ой мені з жінкою не возиться
А тютюн і люлька в поході козакові пригодиться…»

«Відважний і безтурботний запорізький козак, потягує люльку«, — один з найпопулярніших образів в українському фольклорі: «Шабля, люлька — вся родина, сивий коник — то мій брат». Увійшло в приказку, що у вільного козака шабля була сестрою, а люлька — дружиною. Звичаї козацького товариства припускали точно такі ж цінності і у запорізької сіроми [бідноти], і в старшини і, навіть, у самого гетьмана.

«… А позаду Сагайдачний, Що проміняв жінку на тютюн та люльку, необачний,
Гей вернися Сагайдачний, візьми свою жінку, віддай тютюн, люльку, необачний».

Петро Конашевич-Сагайдачний

Петро Конашевич-Сагайдачний

Слова відомої пісні про горопашним гетьмані досі викликають суперечки серед дослідників українського козацтва. Багато хто навіть вважає, що ця пісня ображає гідність великого державного діяча. Але мало хто знає про те, що перший справжній американський тютюн був присланий в Україну саме для гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.

У 1607 році група поселенців зі Старого Світу, очолювана капітаном Джоном Смітом, відпливала в Новий Світ. На кораблі під командою англійця з таким поширеним прізвищем був і українець з не менш славного роду — Лаврін Богун.

Можливо Лаврін був навіть дядьком знаменитого Івана Богуна, який воював разом з Богданом Хмельницьким проти поляків і був полковником Вінницьким, а потім Паволоцьким. А може, це його більш далекий родич із Брацлава, звідки походить шляхетський рід Богунів.

Сам капітан Джон Сміт був у той час відомої авантюрної особистістю. Воював за католицьку лігу, фінансувався Іспанією і Папою Римським, проти Османської імперії. Потрапив у полон і був проданий на галери. Так і гріб би капітан Сміт невільником на галері під свист турецької нагайки до кінця своїх днів, якщо б не напали на неї вночі запорожці.

Деякий час він пробув на Січі (про що пише в своїх мемуарах), а потім вирішив спробувати щастя за океаном. Як раз в цей час англійська торгова компанія «Вірджинія» засновувала поселення в Північній Америці.

Козак з люлькою

Козак з люлькою. Автопортрет художника М.І. Струнникова (1871-1945). 1920 р. Напис у нижній частині праворуч: «На щиру згадку любому Дмитру Івановичу Яворницькому від автора Н. Струнникова. 1920 г. авт.-порт.»

Джон Сміт узяв з собою і декількох запорожців, серед яких був лікар і цирульник Лаврін Богун. Колоністи заснували місто і приступили до виконання основного завдання «Вірджинії» — пошуку золота і коштовного каміння. За іронією долі запорізькі співробітники англійської «Вірджинії» в американській глухомані нічого цінного не знайшли.

Але господарські українці не голодували і не сумували. Місцеві, невідомі в Європі, сільськогосподарські культури — картопля, помідори і кукурудза — припали їм до смаку. А проблеми з індіанцями перестали існувати після першої ж трубки миру: благородні воїни з різних кінців світу завжди знайдуть спільну мову за спільним ритуалом.

Ароматне куриво, яким пригостили запорізьких козаків індіанці, взагалі то призначалося тільки для урочистих випадків. Індійці вирощували його трохи і тільки для особистого вживання. Але діловиті українці побачили в дивовижній місцевій рослині справжню золоту жилу…

Запорожець у ХVІІІ ст. (Люлька за поясом)

Запорожець у ХVІІІ ст. Копія В. Хітька з акварелі французького художника Я. Норблена. Перша половина ХІХ ст. Напис: «Запорожець у ХVIII ВІЦІ».

Якраз трапилося так, що на полюванні капітан Сміт був випадково поранений. Богун, який користувався у Вірджинській колонії незаперечним авторитетом серед білих поселенців як лікар, а в індіанців шанувався за шамана, категорично відмовився лікувати капітана: мовляв у цьому примітивному світі таку складну рану прооперувати неможливо. І якщо капітан Сміт не хоче ампутації, то доведеться плисти до Англії.

Разом з Джоном Смітом в 1609 році в Старий Світ відправив Лаврін Богун і кілька папуш тютюну. Саме в цей період, початку ХVII століття, старенька Європа починає захоплюватися новим ароматним курильним зіллям.

Хто першим ввів цю моду тепер уже з’ясувати практично неможливо. Іспанці природно приписують першість відкривачеві Америки, Христофору Колумбу. Кубинці нагадують, що це було саме їх зілля, і як доказ — до сьогодні продають свої знамениті сигари за завищеною ціною. Італійці при цьому вставляють, що Колумб їхній земляк. У англійців популяризатор — знаменитий пірат і адмірал сер Уолтер Рейлі. Французи пишаються своїм Жаном Ніко, який вислав з Португалії вже популярний там (!) тютюн королеві Франції Катерині Медичі, як засіб від мігрені (тепер звуть ці ліки — наркотик «нікотин»). Росія довше за всіх не приймала європейську моду. Лише через сто років після Сагайдачного цар Петро І нарешті скасував заборону на паління «диявольського зілля».

Цілком імовірно, що в Україну перше американське куриво потрапило саме з тієї партії, яку відправив Лаврін Богун разом з Джоном Смітом. Тим більше, що англійський капітан за два роки перебування на Січі не раз зустрічався з гетьманом Сагайдачним. Можливо, що гетьман і курив той тютюн з індіанської люльки, яку передали йому Вірджинські козаки. А на таку цінну і рідкісну річ гетьман, як справжній запорожець, міг проміняти навіть… ну, як у пісні співається…

Втім, історичні документи про це мовчать, збереглися лише іронічні слова пісні. Але що достеменно відомо, так це те, що Лаврін Богун кілька разів згадується в документах колоніального штату Вірджинія. Зокрема: він мав там свою лікарську практику і отримав в цьому штаті наділ землі, на якому вирощував тютюн.

Козацький тютюн

Запорізькі козаки «смалили люльки» задовго до появи при європейських королівських дворах звичаю «куштувати нікотіану». Східні народи насолоджувалися димом кадильним всякого зілля ще в античності. Так скіфський звичай дихати біля багаття дурман травою описує «батько історії» Геродот. Бути може в Україні звичай вдихати курильних зілля зберігся ще з тих часів.

А безпосередньо куріння люльки і тютюна прийшло з Туреччини. Вся козацька тютюнова термінологія турецького походження: «люлька» — похідна від турецької lüle, lüla — «труба»; саме «куріння» по-турецьки — «тютюн ічмек», що означає «пити дим». З Туреччини ж прийшли «чубук» і «капшук» (кисет).

Запорожець

Запорожець. Гравюра з акварелі С.І. Васильківського. Річник «Зоря». — Львів, 1984.

Як вже зазначено вище —  український популяризатор тютюну Лаврін Богун був лікарем. Козаки вживали тютюн, як ліки. Вважалося, що куріння заспокоює нервову систему, знижує кров’яний тиск і покращує сон з апетитом.

Козацький тютюн і складався з лікарських рослин. Це була суміш полину, деревію, чебрецю, валеріани, м’яти та багатьох інших компонентів, які кожен козак додавав по своєму бажанню. Чи курили запорожці легкі наркотики типу конопель або одурманюючого опіуму? Очевидно, кхм-кхм, що запорожці пробували все…

Проте, слідуючи східним традиціям куріння, основний упор робився на різноманітні суміші. Так, в Османській імперії, чисті наркотики були долею бідних людей, для яких наркотичне забуття було чи не єдиним способом покинути похмуру реальність повсякденного життя. У вишуканих курильних сумішах для султана і його дивана практично були відсутні згубні для здоров’я наркотичні компоненти. А запорожці вважали себе прошарком аж ніяк не поступливим родовитому Владиці Блискучої Порти, братові Сонця і Місяця. Про те свідчить їх знаменитий лист Мохаммеду IV. Активний, здоровий і яскравий образ козацького життя не викликав потреби в одурманюючих засобах.

Дістати (або добути) немислимо дорогий султанський тютюн мріяв звичайно кожен запорожець. А у вільний  час він покурював місцеву суміш українських лікарських трав, заспокоюючи нервову систему і налаштовуючись на черговий похід на Стамбул.

Люлькові дизайни

Люлька "бєнт" носогрійка

Люлька «бєнт» носогрійка

Турецькі зілля викурюють з турецьких же трубок. Козацькі люльки більше були схожі на «східний тип»: короткий відросток для чубука і кут між відростком і чашкою для зілля був менше або рівнявся 90°.

«Голландський тип» з’явився пізніше і був менш поширеним: довгий відросток для чубука і маленька чашечка для набивання зілля, кут між відростком і чашкою завжди більше 90°. Такий собі «чьорчварден» (churchwarden).

В Україні більше були поширені керамічні люльки. Найбільш часто вони виготовлялися у вигляді простої вигнутої трубки розміром до 5 см. Але іноді зустрічалися люльки дивовижних дизайнів: у вигляді пари чобітків, людського обличчя або раковини равлика.

Місцеві українські гончарі виготовляли люльки найчастіше з білої глини. А якщо при випаленні в горн завантажувалась тліюча деревина — така люлька ставала чорною і називалася «димлена».

Кисет-»капшук» та люлька

Кисет-»капшук» та люлька

Дерев’яні люльки робилися в основному з бузини, оскільки з неї легко виймалася серцевина.

За розміром чубука можна було судити про те, ким виготовлена люлька. Химерні довгі чубуки виготовляли лише майстри, які продавали люльки на Січовому базарі. Короткий чубук запорожець міг зробити і сам.

Щоб підняти ціну на свій товар українські гончарі часто вдавалися до підробок: ставили на люльках клеймо, що імітували напис арабською в’яззю. Хоча завезені з Криму люльки можна було визначити по рожево-червоної глині і більш старанному виконанню.

Відомий український історик Іван Крипьякевіч звичай палити тютюн і нюхати тютюн відносить до початку XVІІ століття, тобто до часів Сагайдачного.

«Хоча тютюн на Поділлі та Україні часто обробляють, але не дуже ще поширився звичай палити його з люльок, за винятком ремісників і жовнірів, які до того приохотилися в інших краях. Зате дуже поширилася тут табака до жування; а ті, що найбільш неохайно поводяться з табакою, жеруть її, тобто жують; бачив я там кількох таких, — наводить він слова очевидця. — Але в XVІІІ столітті вже все з охотоюкурили».

Оригинал: …Зато очень распространилась здесь табака к жеванию.; а те, что наиболее неопрятно ведут себя с табакою, жрут ее, то есть жуют: видел я там нескольких таких…»

Запорожці вважали люльку «душею козака». Тому її берегли і вважали своєрідним талісманом. Бувало якщо люлька ламалася, господар міг захворіти або навіть померти. Не дарма гоголівський Тарас Бульба не хотів залишати свою люльку на полі бою! Втім, і в полон він якраз потрапив через те, що саме люльку втратив.

«Запорізьке товариство» тягнуло тютюн з мініатюрних люльок — «носогрійок». Маленька люлька була зручна для використання і в морському поході, і в сідлі. Автор тритомної «Історії запорізьких козаків» Дмитро Яворницький пише, що така люлька зручно розміщувалася за відворотом шапки. Таким чином «свою душу» козак втрачав з головою і в прямому і в переносному сенсі.

Крім трубки як предмета особистого вжитку запорожці знали й трубки як предмет ритуальний, що використовується для колективних дій:

«У запорожців крім того, що кожен козак мав у себе люльку, а то була ще «обчеська» люлька, дуже великих розмірів, обсаджена намистом, дорогоцінним камінням, різними бляшками, іноді списана написами на кшталт «козацька люлька — добра думка», і з такою люльки потягувало ціле суспільство або збори, коли обдумували яке-небудь підприємство або замишляли похід … «

Згадані істориком великі розміри «обчеської» люльки відносяться перш за все не стільки до чашки трубки, скільки до довжини самого чубука — такі трубки з довгими чубуком були ще в ходу в чорноморців, де і були відображені вже в ХІХ ст. на фотографіях і малюнках дослідників кубанської козацької старовини.

«Обчеська люлька» (або «курінная»)  у запорожців була «колективною душею». Звичай її викурювання дуже нагадував аналогічний індіанський ритуал з трубкою миру. На курінний раді в урочистій обстановці прикрашена вишуканими візерунками і окута сріблом люлька виносилася курінним отаманом з курінної скарбниці і розпалювалася. Козаки затягувалися з неї по черзі передаючи з рук у руки. При цьому кожен висловлював свою думку з обговорюваної справі. На думку запорожців таким способом вирішувалися найскладніші проблеми.

Хтозна, може, першою такою люлькою була та сама, надіслана із заокеанської Вірджинії Лавріном Богуном. Або навпаки: Лаврін Богун так швидко знайшов спільну мову з індіанцями саме під час спільної для козаків і індіанців люльки миру Вірджинського куреня.

Люлька миру в руках Богдана

Богдан Хмельницький

Богдан Хмельницький

До початку визвольної війни 1648 року під проводом Богдана Хмельницького «обчеська люлька миру» міцно увійшла в козацький побут. І якщо справа зовсім заходило в глухий кут, гетьман наказував дістати люльку. Про це залишилися свідоцтва як українців, так і представників Західної Європи.

На початку 1657 року посольство від шведського короля прибуло в гетьманську столицю Чигирин. Пастор Гильдебрандт, що  був на тій аудієнції, розповідає, що хоча розмова і відбувався на зрозумілій для всіх латині, сторони ніяк не могли домовиться. Почався обід, на якому були присутні Богдан Хмельницький з дружиною Анною, посли і козацька старшина. Після обіду гетьман спочатку без ентузіазму побринькав на лютні, а потім відклав її зі словами: «Хлопці, а де ж люлька? (Klopci, a deiz lulka?) »

Козак напідпитку

Козак напідпитку. М.І. Струнников (1871-1945). 1921 р.

Шведам в той час ще був невідомий сенс викурювання обчеської люльки миру і вони не приєдналися до ритуалу, який об’єднував народи по обидві сторони Атлантики. Ті переговори завершилися для обох сторін невдало. А може послів шведського короля Карла Густава занадто спантеличила вимога Хмельницького визнати його владу «на всю стару Русь, де грецька віра існувала і мова ще існує, аж по Віслу», і вони відмовилися палити з таким ненаситним новим володарем Русі.

Куди більш поступливим було посольство польського короля Яна Казимира восени 1948 року. Як свідчить літописець Григорія Граб’янки, посольство до Хмельницького очолив київський воєвода Адам Кисіль, оскільки він був однією з Хмельницьким православної віри і добре його знав:

«І як не старався Кисіль, як не працював своїми медовими вустами, однак гетьман нехтуючи його велеречивість, не раз обривав його, наказував помовчати і тільки поважаючи своє старе знайомство з ним, запросив всіх послів до себе на обід і, порішив посміятися з пихи панської, забрався в дороге вбрання і піднімав позолочену чару зі звичайною горілкою на честь послів польських і на честь дружини своєї Чаплінської, родом польки, (що теж була багато вбрана і, мов п’яна, саме розтирала в черепку тютюн для Хмельницького). Посли, бачачи таке ставлення до себе, поступилися лінією до річки Горинь і, відклавши підписання мирного договору на весну, вирішили втікати від жорстокості гетьмана».

Побоялося закурити з Хмельницьким і польське посольство, очевидно побоюючись все тих же вимог відступити за Віслу. А козаки вкотре переконалися в чудодійну силу свого тютюну. Адже не раз з його допомогою козаки навіть чорта в пекло виганяли.

Особливу любов до люльки і тютюнового зілля січовиків відзначають всі сучасники та історики Запорізького Коша. Ось, наприклад, як це описує Яворницький:

«У вільний від походів час запорізькі козаки любили, лежачи на животах, побалагуріть, послухати розповіді інших, тримаючи при цьому в зубах коротенькі люлечку, так звані «носогрійкі» або люльки-бурунькі, і попихкуючи з них димком. Люлька для козака перша справа: запорожець принесе на Великдень паску з церкви, поставить її на стіл, а сам мерщій за трубку: «А, ну-ка, синку, берiться за люльки, нехай паска постоє, а поросята кат не візьме», — жартівливо говорять про запорізьких козаків їхні нащадки. Люлька для запорожця — рідна сестра, люба подруга його: він як сів на коня, одразу ж запалив люльку та так верст шість, а то й більше все смалить і смалить і з рота її не випускає…»

Січовий дід (відставний)

Січовий дід (відставний). С.І. Васильківський (1854-1917). 1900 р. Изъ украинской старины.

Коротка козача люлька-«бурулька» або, правильніше, «бурунька» (від татарського слова «burun» — «ніс»), що, фактично, те ж саме, що й «носогрійка» — річ непроста. Багато їх збереглося по музеях і приватних колекціях запорізьких старожитностей, що дозволяє відновити їх історичний вигляд. Будь-який завзятий курець скаже, що букет тютюну значно змінюється в залежності від того, з якої породи вирізана трубка. Українські селяни здавна вирізали собі люльки тільки з особливих порід дерев — перш за все з вишні, а також із груші, липи і вереса. За народним повір’ям, у жодному разі не можна було різати люльки з осики — проклятого дерева, на якому Юда повісився. Не можна було різати трубки з дуба — дерева, священного для всіх слов’ян. Практично не різали трубки з хвойних порід — сосни і смереки, оскільки їх смолистий запах геть заглушав аромат самого тютюну. Однак люлька запорізька, як видно зі збережених примірників, у давнину була зовсім не цільно-дерев’яною — а представляла собою досить складну конструкцію, значно відрізняється від сучасних сувенірних зразків.

«Чашка» трубки найчастіше ліпилася з глини і обпікалася на вогні, проте збереглося багато зразків «чашок», виточених з вулканічного туфу або інших, переважно м’яких гірських порід. За зовнішнім ободу «чашки» нерідко наносилися сакральні візерунки — так звані «карбо», що мали також місце на кобзі-бандурах, тростини-насеках і посохах-костур. І вже тільки в саму чашу трубки вставлялася «втулка», виточена з дерева (вишні, липи або груші). «Чубук» виготовлявся також нерідко дерев’яним, з клена. Але найчастіше матеріалом для чубука служив порожнистий всередині «очерет», яким заросли на сотні верст дніпровські плавні. Такі чубуки практично ніколи не чистили — і коли в чубук накопичувалися смоли, його просто викидали, змінюючи на новий, благо матеріал для нього завжди був під рукою.

А ось що пишуть дослідники про курильні трубки з іншого регіону України:

«Трубки як об’єкт народного мистецтва зберігаються ще до сих пір на Гуцульщині, там вони виготовляються з мосяжної і мельхіорової бляхи, зрідка зустрічаються і відлиті люльки. Цікавим зразком є трубка-«путилівка», яка виготовляється в селі Путілі Черновецького повіту. Місце з’єднання кришки з трубкою іноді прикрашено плоским гребенем або вінчиком. Віночки зазвичай закінчуються головкою птиці або коника. Кришки трубки також бувають з прикрасою, зробленим з вузенького паска бляхи «кучер», виготовленими дуже майстерно…»

Крім самої люльки, січовики з особливими почуттями ставилися і до інших трубкових атрибутів — так зване «причандалля». До них, перш за все, відносилися кисети-«капшуки» для зберігання тютюну, нерідко майстерно вишиті матерями або нареченим козаків, а також сталеві «кресала» для добування вогню, часто викувані у формі стилізованих тварин — вовків, коней, птахів і змій. А деяким «причандаллям» запорожці, тільки з ним притаманним почуттям гумору, дали дуже колоритні назви — «затичка» (щоб забивати тютюн в трубку, сьогодні «тампер», «топталка») і «протичка» (щоб прочищати її, «шомпол», «пробійник»); вони виготовлялися з металу, а в давнину з кістки або рогу, і також багато прикрашалися орнаментом. Люльку та супутнє їй «причандалля» запорожець носив частіше всього або за своїм широченним поясі, використовуючи його замість кишень, або в накладному мішку-«гамане», кріпиться також до пояса, або ховав за відворот своєї знаменитої смушевій шапки-«бирки».

Куріння трубки на Україні в середовищі козацтва стало вважатися чи не символом молодецтва, а «добра люлька» була поставлена в один ряд нарівні з «ясною зброєю» — «білою», або, як кажуть нині, холодною зброєю. Знаменитий гоголівський Тарас Бульба загинув лише тому, що не захотів, щоб його люлька ворогові дісталася.

Однак разом з курінням трубки використовували і нюхання тютюну:

«Люльки, однак, не виключали і вживання нюхальних ріжків: нюхарі були переважно старі діди, які, уникаючи занадто великий витрати часу близько люльки, воліли їй ріжок з тютюном: «Поки її наложеш, поки її запаліш, поки її накриєш та поки її насмокчешся, єретічої душі, а то смікдьорг! Утер носа та й готовий!» А деякі вживали і те, й інше: «Люлька душу услаждає, а ріжок мозок прочіщає»

«Курії» і «нюхарі» деколи нерідко добродушно насміхалися один над одним. Головним приводом для глузувань над «нюхарямі» була неохайність останніх — на одязі часто бували видно залишки нюхального тютюну. Однак «нюхарі», наприклад, Старобільського повіту весело відповідали, що хто нюхає і не втирається — той і не грішить зовсім: з нього сміються люди і засуджують його, а тим самим беруть його гріх на себе. А в Білгородському повіті розповідали легенду, що на нюхання тютюну благословила сама Пресвята Богородиця, за допомогою нюхального тютюну позбавляє від головного болю.

Найбільш повне зібрання легенд і переказів про походження тютюну та куріння ми знаходимо у відомого українського етнографа кінця ХІХ ст. Георгія Булашева. Згідно з цими народними переказами, український народ бачив у курінні підступи бесовщіни, як, наприклад, розповідали селяни Чернігівського повіту:

«…Коли Бог розгнівався на чортів і почав їх скидати з неба, то один чорт летів-летів так і напоровся… на Суховерхів дуб. Висів чорт на ньому до тих пір, поки почала з нього потерть сипатися. Стала падати потерть на землю, а з тієї потерть почала рости тютюнова розсада. Люди стали її брати там, палити і нюхати, а потім й у себе на городах розвели»

В інших легендах також розповідається про «нечисте» походження тютюну — наприклад, в Олександрівському повіті вважали, що початок куріння пов’язане з початком розпивання горілки і походить від того пустельника, якого спокусив на це біс; в інших же місцях вважали, що чорти заманили селянина, що йде до церкви, в ліс, подарували йому трубку і навчили курити. Існувала також думка, що тютюн виріс з тіла тієї блудниці, яка зняла Предтечі голову.

А в легенді з Чигиринського повіту розповідається, як чорти, щоб відвернути ченця від молитви, стали його спокушати, підпаливши зростаючий поруч дуб. Чернець молитвою поспішив і знерухомів чорт в самому дубі — дуб ріс-ріс і роздавив гедзя: ось з цієї бісівської крові, що пролилася на землю, і виріс тютюн.

Тютюн на Україні здавна називався словом «тютюн», запозиченим безпосередньо з турецької мови («tutun»). Від турків ж, мабуть, козаки запозичили і сам звичай палити трубки, оскільки турки тримали в своїх руках всю середземноморську торгівлю в XVI-XVII ст. Самі ж османи, скоріше за все, дуже швидко перейняли звичку курити люльку безпосередньо у іспанців; тим більше, що саме паління різних, в тому числі і наркотичних трав для отримання «кєйфа» (тобто насолоди), було здавна притаманне мусульманським народам — і замість гашишу в кальяні з’явився вже ароматизований тютюн, що призвів за собою і звичку куріння вже власне трубки.

Письмо запорожцев турецкому султану

Письмо запорожцев турецкому султану

Отвiт Запорожцiв Магомету IV
Запорожские казаки турецкому султану!

Ти, султан, чорт турецкий, i проклятого чорта брат i товарищ, самого Люцеферя секретарь. Якiй ты в чорта лыцарь, коли голою сракою ежака не вбъешь. Чорт высирае, а твое вiйско пожирае. Hе будешь ты, сукiн ты сыну, сынiв христiянських пiд собой маты, твойого вiйска мы не боiмося, землею i водою будем биться з тобою, распройоб твою мать.

Вавилоньский ты кухарь, Макидоньский колесник, Iерусалимський бравирник, Александрiйський козолуп, Великого и Малого Египта свинарь, Армянська злодиюка, Татарський сагайдак, Каменецкий кат, у всего свiту i пiдсвiту блазень, самого гаспида внук и нашего хуя крюк. Свиняча ты морда, кобыляча срака, рiзницька собака, нехрещений лоб, мать твою въйоб.

От так тобi запорожцi виcказали, плюгавче. Не будешь ти i свиней христiанских пасти. Теперь кончаемо, бо числа не знаемо i календаря не маемо, мiсяц у небi, год у кнызи, а день такий у нас, який i у вас, за це поцелуй в сраку нас!..

Пiдписали: Кошевой атаман Иван Сирко Зо всiм кошем Запорожськiм

Однак самим цікавим моментом в курінні тютюну є процес його ароматизації — щоб відбити неприємний тютюновий запах, який, за влучним висловом українських селян «…горло дере». Для цього існує два основних способи — ферментація тютюну, що вживаються нині повсюдно як основний спосіб, і додавання в тютюн сумішей з ароматизованих трав, як, наприклад, в кальяні. Незаслужено забутий дослідник запорізької козачої старовини Анатолій Пастернак, великий знавець української народної медицини, в своїх роботах прийшов до цікавих висновків. Виявляється, що в процесі ферментації зібраних тютюнових листів той самий махорковий, різкий присмак тютюну знищується, що приводить до поліпшення смакових якостей тютюну і тютюнових сумішей. Проте в результаті цього процесу також руйнуються і корисні для здоров’я речовини — а от концентрація нікотину збільшується в десятки разів:

«Сіяли тютюн, який виростав в наших кліматичних умовах, а це, переважно, махорка. Застосовували технологію приготування саму найпростішу — висушували листя … А це — яблучна, лимонна, щавлева кислоти, різні ефірні олії, яких в листках махорки цілих півтора відсотка. Серед них — кемпферол, кверцетин. Фахівці знають: всі ці речовини не тільки не шкідливі, вони корисні для організму! Наприклад, кемпферол і кверцетин зміцнюють серцеві м’язи … «

З найбільш відомих на Україні махоркових сортів «самосаду» сіяли найчастіше такі як «Самсон» і «Дюбек». Ось в них-то, щоб відбити махоркових сморід, і додавали різні запашні трави, звернувшись до досвіду народних цілителів, знахарів-травників. Пастернак серед інших трав виділяє наступні:

  • Материнку (або материнку лікарську) — в ній містяться тимол та карвакол, заспокійливі нервову систему, а також терпени, які протидіють хворобам шлунка;
  • Любисток — його «молодиця» (дівчина на виданні) замішувала в тютюн, щоб «…прив’язати до себе козака», а також зберегти його в дорозі; в ньому містяться фурокумарин, псорален, бергаптен, що володіють антисептичною і протипухлинною дією;
  • М’яту — її додавали не тільки в курильну суміш, але також і в суміші для нюхання тютюну; м’ята містить речовини, що позитивно впливають на тонус, бадьорість, розсудливість, спокій, які сприятливо вплив на роботу мозку;
  • Тірліч (або тирлич жовтий) — як казали старі: «…щоб руки-ноги не викручувалися», тобто від ревматичних болів у суглобах;
  • Гостролист — попереджує хвороби горла, ангіну, запалення ясен, зміцнює емаль зубів.

Крім вищезазначених рослин, які мають суто лікарський вплив, в народному середовищі в курильні суміші додавали також трави, що мають сумнівне з точки зору практичної медицини значення, але мали велике значення для самих козаків, за народними віруваннями, у зв’язку з їх специфічної діяльністю. Вважалося, наприклад, що:

  • Для очищення крові після поранення потрібно палити тернові листя і його сушені квіти;
  • Для того, щоб відігнати «чорні думки», курили з тютюном сушену полин;
  • Козаки-«могильники», що несли невсипущу «варту» на степових могилах-курганах, для поліпшення зору курили висушену тирсу, тобто ковила.

Однією з найбільш цікавих трав, що вживалися в курильних сумішах, був буркун (або буркун жовтий), який курили старі рибалки, які перебували в силу свого промислу довгий час ледве не по пояс у воді. Сушені верхівки з листям і квітами буркуну містять в собі у великих кількостях речовину кумарин, що має протисудомниі властивості. Однак та ж саме речовина, кумарин, пригнічує нервову систему і має до того ж ще й наркотичний, а точніше, галюциногенний, ефект

Запорізькі козаки, знаючи цей побічний ефект, курили тютюн з домішкою буркуну після бою, якщо січовик «…не міг забути виду мертвого ворога або вмираючого побратима». Цікаве підтвердження цьому знаходимо і на сторінках роману Шолохова «Тихий Дон», коли донський козак Григорій Мелехов, головний герой оповідання, щоб розвіяти тугу, курив: «…жменю суміші: сухий буркун і корінці недозрілого самосаду — «Дюбек».

Українські народні вірування також донесли до нас перекази про якусь «чаклун-траву» — порошком з якої запорожці лікують рубані, колоті і різані рани. У знахарський практиці «характерників», запорізьких чародіїв, вживалися й інші казкові рослини — наприклад, «розрив-трава», відмикає будь-які замки і кайдани, «одолень-трава», що допомагає здолати будь-якого ворога, «цвіт папороті», за допомогою якого шукають скарби, у великій кількості залишені січовиками в своїх запорізьких угіддях. Народні легенди глухо згадують про корінь тієї самої «одолень-трави», проте невідомо, яким саме чином його вживали. А от про «чаклун-траву» є згадка, що її саме курили, «…щоб шабля не брала». З огляду на багато архаїчних елементів, що збереглися в запорізькому середовищі, і дійшли мало не до наших днів з часів індоєвропейських військових союзів (наприклад, культ вовка-перевертня), можна припустити, що куріння (або, точніше, воскуріваніє) різних трав, що містять галюциногенні або стимулюючі речовини, входило і в ритуальну практику січовиків, як до цього подібне мало місце у скандинавських народів, а також у ритуальній практиці інших народів. Більше того, подібна практика підготовки до бою могла мати місце у запорожців ще й в силу постійної взаємодії з мусульманським світом, протягом століть використав психотропні речовини (наприклад, опіум і гашиш) в якості допінгу для своїх воїнів, наприклад, подібні згадки існують про османських яничарів. Однак що це було за таємне зілля козаків — історія замовчує. Чи не тут чи корениться одна з розгадок таємниць запорізьких «характерників», яких, згідно з легендами, «…ні куля, ні шабля не брала»?

Як би там не було, але рецептура приготування і самі пропорції з трав, додається в курильні суміші, до наших днів практично не дожила. Єдиним винятком є рецепти, що збереглися в народі до сьогодні, — це рецепт «злого тютюну» (чверть полину на три чверті тютюну), і «мішанок», тобто сумішей в рівних частинах самосаду сорту «Самсон», м’яти та любистку, або в рівних частинах тютюну і буркуну. А ось грішно курити чи ні — на те є наступна українська легенда: «…Хто курить, але не плює при цьому, той гріха не робить, але хто курить і плює, той пекла не уникне — тому що земля всім нам мати: ми всі із землі, землею живемо і в землю знову підемо, і того земля не прийме, хто на неї плює…»

Ось така історія. А ви куріть, та на землю не плюйте, тоді й гріха не буде, а хто з вас насміхатись буде, той ваш гріх на себе візьме.

На основі матеріалів з Енциклопедії Корисного

Метки: , , , ,
Писано 14.09.2012

Понравилась статья? Тогда получайте обновления на e-mail: